Чубенко Василь Непевний час, незрозумілий...
Усе розхитано навкруг.
На чорне чомусь кажуть «біле»,
А біле — в дранті із рядюг В кутку під тином притулилось,
В тяжкій задумі прилягло
І, хоч невміло (як могло),
Тихенько Господу молилось, А день розпачливо кричав,
А вечір тіпався в риданні,
І гасли в змучених очах
Надії спалахи останні. Я вже не знаю, чим існую,
Я, запольований, мов звір,
Чому в захмаррі, поміж зір
Підбитим птахом балансую? Неповний крок - грудьми об камінь,
Іще півкроку — сторч крило...
Десь крізь віки регоче Каїн
Над мертвим братовим чолом. Десь, Бога згадучи всує,
Вмира Гоморра і Содом,
Та я живу, хоч балансую
Поміж реальністю і сном. Ходжу по світу і питаю:
— Де вхід в обіцяний нам рай.
В парадній арці чи десь скраю,
І коли так, то де той край? Вкажіть, коли вже не дорогу,
То хоч стежиночку якусь.
Я, на Землі забутий Богом.
Там хоч на тінь його зіпрусь. А потім стану на коліна,
Зітрусь на порох порохів
І попрошу для України
Відпущення її гріхів. А також місця в ній для себе,
Без права VETO зокрема,
Щоб знав, що й мій кусочок неба
Над степом сонце обійма.
| 
