Радьков Дмитро Казкове диво коло річки,
ранкові роси лугові.
Любив я, знявши черевички,
гасать босоніж по траві.
Сюди від батьківського двору
всього один прудкий розгін —
і ось мені вже з осокора
пташок струмиться передзвін.
Ллє сонце промені барвисті,
не надивитись, як джмелі
літають по квітках басисті
й п'ють мед, ніскілечки не злі.
По той бік річки — берег в кручах:
туди з хлудиною в руці
не раз я через міст скрипучий
шукати бігав кремінці.
Дарив їх гратися дівчаткам,
бо так блищали, ніби скло...
Та ні, це тільки на початку
пори дитячої було.
Рвонув ту казку смерч щосили
й шпурнув, як в прірву, в сніговій...
Лиш дріт колючий і могили відтоді в пам'яті моїй.
| 
