Радьков Дмитро В Ярузі
Вітер виє, аж гуде,
вкрила темрява округу.
Хто там їде, а чи йде?
Не скотися у яругу. Тут лиш ми та в нашу честь
поселились поряд змії.
Може, вовк блука ще десь,
теж від голоду німіє. Раз землянка — все земля:
стіни, стеля і полички.
Для родини куркуля
не належить мати й свічки. Ось вже скоро сніговій
розкружляє каруселі.
І тоді чи хто й живий
в цій залишиться пустелі? Без сповіді й вини
Чи то зима, чи то весна —
ноги не витягнеш з багна.
З бараків — куренів униз
сповза земля, прикривша хмиз. В воді мертвітній між крижин
пеньки від зрубаних ялин.
Лише на горб, де станув сніг,
вузької стежки слід проліг. Туди, у вічну тишину,
несуть то трунку, то труну.
Несуть мерців і без труни.
Усі без сповіді й вини. Весь горб в могилах вже, в хрестах,
а у бараках туга й жах:
Померлі, хворі і слабі
чергою місця ждуть в горбі.
| 
