Радьков Дмитро Пам'яті брата
Все відібрали: хату й одяг,
вітчизну й сонце золоте,
й загнали в край, де на болотах
лиш споконвічний ліс росте.
Згадав тоді лиш кат про нього,
коли війна ввірвалась в дім:
рішив здобути перемогу
життям його, а не своїм.
Він йшов крізь вибухи й засади,
курок на зводі, в ціль багнет,
все ту ж команду чув іззаду:
«Куркуль, злодюга, уперед!»
Котився бій назад і гримав.
Йому б посмертні ордени,
але не він і їх отримав,
дістались не йому вони.
Одержав їх, ті нагороди,
його недолі лютий кат
за те, що у страшні знегоди
погнав на смерть його з-за ґрат.
| 
