13:34

Конституційні традиції українського народу

Україна як сучасна демократична незалежна держава існує вже  понад 20 років. Наша  Конституція дещо молодше: протягом п’яти років країна фактично жила за «старим»  Основним Законом – Конституцією УРСР зразка 1978 року, до якого було внесено  зміни, що відповідали новому статусу країни. 8 червня 1995 року Президент  України Леонід Кучма і спікер Верховної Ради Олександр Мороз підписали  Конституційну угоду, яка була чинна до моменту прийняття нової Конституції  роком пізніше.

Лише 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України  2-го скликання була прийнята Конституція України – Основний Закон, за яким ми  живемо і сьогодні. Закон України № 254/96-ВР ратифікував нову Конституцію,  анулював попередню, але був урочисто підписаний лише в липні. Відповідно до  правил, встановлених Конституційним судом, Основний Закон набрав чинності в той  момент, коли були оголошені результати парламентського голосування, тобто 28  червня 1996 року.

Нова Конституція стала сучасним документом, який відповідав  стандартам європейської демократичної країни. Втім, українська конституційна  традиція може похвалитися ще одним документом – значно більш давнім – який  можна віднести до актуальних сьогодні європейських конституцій. Так, мова про «конституцію»  Пилипа Орлика, або, як вона повністю називається, «Договоры и постановления  Прав и вольностей войсковых между Ясневельможным Его милости Паном Филиппом  Орликом новоизбранным войска Запорожского Гетманом, и между Генеральными  особами Полковниками и тым же войском Запорожским с полною з обоих сторон  обрадою Утверженные При вольной Елекции формальною присягою от того же Ясневельможнаго  Гетмана Потверженные. Року от рождества Христова 1710 Месяца Априля 5».

Пилип Орлик тривалий час був довіреною особою гетьмана Івана  Мазепи. Обіймаючи посаду генерального писаря, він мав безпосереднє відношення  до законотворчої діяльності в Україні, регулярно стикався із законодавством  інших країн, добре знав закони імперії Петра І та спостерігав за їх реалізацією  в Україні. Тому його «Конституція», написана вже в зрілому віці, є продуктом  детального аналізу різних правових систем та нормативно-правових актів,  документом, який, на думку Пилипа Степановича, якнайкраще підходив для  української держави і міг стати запорукою її успішного майбутнього.

Походив Пилип Орлик із поважного чесько-польського роду  (представники сім’ї чеських баронів Орликів емігрували до Речі Посполитої ще за  часів Гуситських війн у XV столітті), один із представників якого Степан  (батько Пилипа), опинився на Віленщині (сучасна Білорусь) й одружився з  православною українкою Іриною Малаховською. Це була майбутня мати Пилипа. Він  народився 11 жовтня 1672 р. А вже наступного року його батько загинув у битві  під Хотином під час польсько-турецької війни. Початкову освіту Пилип отримав у Князівстві  Литовському, потім вчився і успішно закінчив Києво-Могилянську академію.  Здібний випускник спершу отримав посаду конститорського писаря Київської  митрополії, потім перейшов до канцелярії Полтавського полку, а потім служив у  Генеральній військовій канцелярії старшим канцеляристом і реєнтом.

Його таланти помітив гетьман Іван Мазепа, тому в 1702 році  (у 1706 за іншими джерелами) узяв до себе, призначивши генеральним писарем і  зробивши своєю довіреною особою. Пилип Орлик став найближчим помічником й  однодумцем гетьмана. На той час це була виняткова, стрімка кар’єра. Орлика  регулярно призначали по дипломатичній лінії. Іван Мазепа втаємничив помічника в  усі секрети тодішньої політики гетьманщини, а Пилип Степанович стає її  безпосереднім виконавцем. Гетьман був хрещеним батьком старшого сина Пилипа —  Григора, якому доля пізніше присудить продовжити політичну місію рідного і  хрещеного батька у Європі.

Коли розпочалася війна між Росією та Швецією, Пилип Орлик  підтримав Івана Мазепу і допомагав йому налагодити взаємовідносини зі шведами. Під  час воєнних подій 1708—1709 рр. і поразки шведсько-українських військ під  Полтавою Орлик залишився на боці Мазепи і разом із ним відступив на територію  Туреччини, у Бендери. Тут отаборилась і частина запорізького війська – теж  вигнанців. Після смерті Івана Мазепи 5 квітня 1710 р. там же відбулося обрання Пилипа  Орлика гетьманом.

Цього ж дня було проголошено «Конституцію прав і свобод  Запорозького війська». Цей програмний документ став найвищою точкою політичної  думки українців у ХVIII ст., бо він фактично проголошував в Україні незалежну  республіку. Це була одна з перших державних конституцій у Європі.

Як відомо, Конституцію Сполучених Штатів Америки схвалили й  прийняли в 1787 році, Франції та Речі Посполитої — у 1791 році. У Російській  імперії спроби створити конституцію мали місце в тридцятих роках ХVІІІ століття,  коли група дворян намагалася втілити в життя ідею станового конституціоналізму.

Конституцію України одразу після її прийняття визнали уряди Швеції  та Туреччини - країн-союзників, з якими Іван Мазепа та Пилип Орлик воювали  проти Росії. Цей документ і сьогодні дивує дослідників своєю актуальністю й  високим правовим рівнем, нетиповим для тих часів. Певна частина учених і  політиків небезпідставно вважає, що «Конституція» як державний акт  республіканського спрямування, на 80 років випередила ідеї Французької  революції. Вона стала реальною моделлю вільної, незалежної держави, яка б базувалася  на природному праві її громадян на свободу та самовизначення.

Про те, як створювалась «Конституція», свідчать архіви  Григора Орлика, у яких збереглися оригінальні тексти та записи його батька  Пилипа: «Я один зложив найбільшу частину договору й зредагував цілий договір. Я  зложив це за першим планом...» Хто ще брав участь у виробленні «Конституції»? «Поміж  особами, — писав Орлик, — що обмірковували точки цього документа, були  Войнаровський, Гордієнко, Ломиковський, Максимович, Іваненко, Карпенко, і ще  деяких прізвищ не пригадую...»

Отже, «Конституція» 1710 року була загальнополітичним актом  волевиявлення козацького війська, яке на той час втілювало в собі українську  державу.

Структурно «Конституція» складається з преамбули (вступу) і  16-и статей. У преамбулі подається коротка історія козацтва, перехід козаків  під проводом Богдана Хмельницького під самодержавну руку царя московського  Алексія Михайловича. Описано колишні права й вольності війська Запорозького  поступово скасовані за останні півсторіччя, аргументується політика гетьмана  Івана Мазепи, виправдовується його союз із Карлом XII як міра, обумовлена  потребою у визволенні України з-під свавілля Петербургу.

Послідовні 16 статей Конституції передбачали:

— установлення національного суверенітету;

— визначення кордонів Української держави;

— забезпечення демократичних прав людини;

— визнання трьох складових чинників правового суспільства, а  саме: єдності та взаємодії трьох гілок влади:

а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала  скликатися тричі на рік, по найбільших релігійних святах: перша — на Різдво  Христове, друга — на Великдень і третя — на свято Пресвятої Богородиці;

б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях,  генеральна старшина, обрані представники від кожного полку. Окремо відмічається,  що, на відміну від північного сусіда, «самодержавіє гетьманському уряду  неприлічно!»);

в) судової (підзвітної і контрольованої).

Такими в Конституції визначалися принципи побудови  української держави. Кожна ж зі статей формулювала конституційні норми в усіх  галузях державного та громадського життя.

Одним із ключових моментів Конституції стало визнання  кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. «Як кожна держава  складається і затверджується непорушною цілісністю кордонів, — записано в ній,  — так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами  від Речі Посполитої Польської й від Московської держави, які відійшли в  гетьманську область, не були насильно змінені та порушені...».

Гетьман як керівник держави зобов’язувався Конституцією  чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську. Цей документ визначав права  всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, усієї людності  на території полків, які залишалися основою адміністративно-територіального  устрою.

Державний скарб відокремлювався від гетьманського. На  утримання гетьмана виділялися спеціальні землі та кошти, суворо визначені.  Полковники й сотники обиралися за демократичним принципом — вільними голосами  козаків чи сотні. Визначальною рисою Орликової «Конституції», що, власне,  робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є  пункти, що обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради —  своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна  старшина і полковники, але й представники Запорожжя та полків по одній  заслуженій особі від кожного.

«Конституція підкреслювала», що в українській державі мала  бути навічно утверджена єдина християнська віра та що Україна на обох берегах  Дніпра стає вільною від іноземного панування.

Втім, Пилип Орлик як гетьман не мав достатньо можливостей  для втілення «Конституції» в життя повною мірою, проте вона не лишалася лише  пам’яткою суспільно-політичної думки України. Протягом чотирьох років (з 1710  до 1714) цей документ був базовим нормативним на всій Правобережній Україні.

Цей документ відігравав велику роль у житті й діяльності самого  Пилипа Орлика. Він став важливою правовою основою під час укладання міжнародних  договорів про допомогу у війні з Петром І. Гетьман добре розумів, що йому  одному не втілити в життя план відродження незалежної української козацької  держави. Будучи талановитим дипломатом, він робив відчайдушні спроби об'єднати  союзників в урядах Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну  боротьбу з царем. Він активно листувався з монархами та високопосадовцями  різних країн, порушував українську проблематику на приватних та офіційних  зустрічах. Ніхто, крім Пилипа Орлика, не зміг підняти тоді українське питання  на рівень загальноєвропейської політики. Ось що писав міністр закордонних справ  Франції Дезайер після зустрічі з Орликом: «Новий запорозький гетьман — людина з  розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий» (було тоді Пилипу Орлику  всього 38 років).

У стосунках із державами, до яких звертався Орлик по  допомогу в цій складній для України ситуації, підкреслювалося: «Ми не можемо  дивитися холоднокровно на нещастя, яким віддана наша нація на порушення її  прав... Ми говоримо, що з допомогою Господа Бога козацька нація буде оновлена у  своїх правах».

Високоосвічений, із тонким політичним розумом, свідомий та  послідовний патріот, Пилип Орлик виокремлювався в тогочасному середовищі  української козацької старшини. Його головним бажанням було здобути політичну  свободу своїй землі й народові, щоб заявляти, за висловом самого Орлика, «мої  права і права моєї нації на Україну». Розуміючи складність завдання, Пилип  Орлик із сумом порівнював себе з капітаном, який повинен «у жорстокий час  направити розхитаний вихорами і бурями український корабель до благословенних  берегів».

Після невдач у військових справах, поразок  шведсько-українських і польсько-українських кампаній у 1714 році, після того,  як Орликові не вдалося реалізувати плани визволення України, він разом зі своєю  генеральною старшиною переїжджає до Швеції, у 1720 році — до Австрії, пізніше —  до Чехії. У 1722 році Пилип Орлик поселився в Греції, у Салоніках, де й жив до  смерті. Це був найтяжчий період, яке він порівнює з в’язницею. Тут Пилип Орлик  поховав свого молодшого 10-річного сина Якова. В еміграції деякий час із ним  був і середній син Михайло, якого він невдовзі теж втратив. Дружина Ганна  довгий час перебувала в Кракові. Вона допомагала в громадсько-політичній діяльності  спочатку своєму чоловікові, а потім старшому синові Григорові, який продовжив  справу батька. Тривалий час Ганна з дітьми переховувалася в передгір’ї Карпат. Врешті-решт  вона знайшла притулок у маєтку магнатів Потоцьких (нині це музей в  Івано-Франківську).

Пилип Орлик помер у травні 1742 року. Поховано його в Яссах  (Молдова), неподалік від Бендер. Мудрий державник, дипломат, творець нашої  першої Конституції зустрів смерть у такому убозтві й бідності, що молдовський  господар мусив здійснити ритуальні дії за власні кошти.

Старший син Пилипа Орлика, Григор, ще за життя батька  допомагав йому в реалізації ідей незалежності України. Після поразок Швеції та Речі  Посполитої, він робив ставку на Францію. У 1732—1734 роках їздив за дорученням  французького уряду до кримського хана Каплан-Гірея з проханням підтримати  боротьбу запорожців і Пилипа Орлика проти Російської імперії. У 1733 році  Григор допоміг Станіславу Лещинському – колишньому союзнику гетьмана Івана  Мазепи – повернутися до Польщі та знову зайняти королівський престол. Під час  війни за польську спадщину 1733-1734 років намагався за допомогою  антиросійської коаліції здобути незалежність України. Але  австрійсько-російський альянс виявився більш потужним, і цим прагненням не  судилося здійснитися.

Григор Орлик постійно попереджав уряди Франції і Швеції про  небезпеку політичної та воєнної експансії з боку Росії, стверджував, що лише  досягнення Україною самостійності могло б забезпечити стабільність у Європі.  Намагався реалізувати ідею створення антиросійської коаліції держав (Франція,  Швеція, Пруссія, Туреччина, Кримське ханство, Польща) і з активної підтримки  Запоріжжя здобути незалежність України. Початок Семирічної війни 1756—1763 рр.  перешкодив реалізації його планів. Григор Орлик загинув у 1759 році. Разом із  ним загинула ідея втілити «Конституцію» в життя.

З моменту створення «Конституції» пройшло більше 300 років. Довгий  час її текст разом із іншими документами залишався нікому невідомим, збираючи  пил серед інших архівів. Втім, коли наприкінці минулого століття Україна  здобула незалежність, набули розголосу роботи українських істориків, що жили в  еміграції у Франції і працювали з архівами, у тому числі й нащадків Пилипа  Орлика. Приймаючи Конституцію нової незалежної країни, українці спиралися не  лише на документи ХХ століття та досвід інших держав, але й власну  конституційну традицію, значно більш давню, ніж у багатьох європейських країн. У  листопаді 1996 року, через п’ять місяців після прийняття Конституції України,  Європейська комісія за демократію визнала документ Пилипа Орлика першою  європейською конституцією сучасного зразку.