15:39

Матриця душі

Нещодавно побачила світ збірка поезії відомої нашої поетеси Стелли Маслакової під назвою «Матрица».

«Матрица»... I не більше, ні менше. Але в Маслакової це не та форма, з якої тиражують-множать її копії, зовсім ні. У Стелли Миколаївни матриця набуває значення душі, а кожен вірш - це відбиток її. Кожного разу інший, неповторний, він ніби кричить емоціями автора, ні на мить не даючи змоги читачеві лишатися байдужим.

Згадуючи дитинство, вона немовби знову переносить себе в казку, таку не схожу на жорсткі, а іноді навіть жорстокі реалії дорослого життя.

Весна кричала воробьями,
И было розовым селение,
Где все, как в сказке, как при маме,
И каждый новый шаг - явление.
Там садик мой и луг в ладошку,
А позади калитка скриплая.
Все не во сне, не понарошку,
Все, как при маме - снова всхлипнула.

Її героїня, як і кожна жінка, у пошуках особистого щастя, своеї заповітної мрії.

Вам так идет уют старинный –
Качалка-кресло и камин,
Свечей привет, глинтвейн невинный
И рядом он, лишь он один.

Але, як це часто-густо трапляється, коханий відповідає зрадою. Неначе ніж у самісіньке серце. У хаті холодно, незатишно. Єством героїні заволодіває збайдужілість до оточуючого і навколишнього середовища.

Сквозняки в моем дому, сквозняки.
Лист протянутой не просит руки.
Разутюжил кто-то рифмы мои.
Сквозняки теперь мои соловьи.

Удар зрадливого кохання був, мабуть, настільки болючим, що зневіра чи не назавжди прижилася в її оселі, а разом із нею ще й пані Самотність.

Разболелось во мне одиночество,
Бьет в висок, как по камню вода.
Заглянуло однажды на полчаса,
А осталось со мной навсегда.

Прожите життя було настільки непростим, суперечливим, що останню пору його вона розглядає не як споглядання падолисту десь у діброві, а як продовження випробувань.

Время пришло, где печалиться с осенью
Я уж не стала, к зиме перейдя.
Мой листопад на простуженной просеке
Бросил в меня оплеухой дождя.

Як бачите, ні слова про свої страждання, та з нічної пітьмі самотності з болісним стогоном дивляться її заплакані очі.

Може, хтось інший в подібній ситуації й зовсім опустив би руки, але не Стелла Миколаївна. Вона пише і пише, як ніколи раніше. Для неї Слово як для потопаючого рятувальний круг. А тому й оберігається, як єдиний шанс на порятунок. Тож, коли бачить «ляпи» в деяких поезіях, як, наприклад, у Вікторії Фімако

...И ты лишь свое затоптаешь надгробие,
Меняя тропу, где не будет тебя.
Прощаю тебя и твои все подобия.
Я высшей ступени теперь отдана,

то не може стриматися, щоб не відгукнутися їдкою пародією:

Когда ты меня захотяешь немеряно,
Волненье кусая зубами с губов,
Тропинку ко мне протоптаешь уверенно.
Читать попросяешь высоких стихов...

Стелла Маслакова безжалісна, коли бачить покручі в поезії, а тому повністю солідарна з іншою нашою поетесою - Ліною Ефендієвою, яка в одному із своїх віршів застерігає

...Хай тільки поет не читає
поганих віршів,
Бо дійдуть до Бога і більше
не вернеться Слово.

На цьому, мабуть, поставлю крапку. Певен, що літературна полиця Донеччини тільки виграє, придбавши «Матрицу» С. Маслакової.

В. ЧУБЕНКО.
Керівник літературного об'єднання «Чумацький шлях» член НСПУ
«Енакиевский рабочий» № 106 (13467)