11:25

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

Українська мова - душа нації, найбільший духовний   скарб,  переданий нам пращурами. Українська мова як безцінне надбання   народу й надалі  буде консолідуючою силою нашого суспільства, надійно   захищеною на благо нашої  держави.

В.Ф.Янукович

Щорічно   21 лютого,  починаючи з 2000 року, у всьому світі відзначається   Міжнародний день рідної  мови (International Mother Language Day),   проголошений 30-ю сесією Генеральної  конференції ЮНЕСКО за пропозицією   держав-членів організації 17 листопада 1999 року.  Ця ініціатива була   спрямована для сприяння мовній і культурній різноманітності на  нашій   планеті, визнання і заохочення використання рідних мов, особливо мов    національних меншин. Генеральна Асамблея ООН підтримала рішення про   оголошення  Міжнародного дня рідної мови (Резолюція № Α/RES/56/262) і   закликала  держави-члени ООН і Секретаріат ООН сприяти захисту і   збереженню всіх мов  народів світу.
  Дата 21 лютого була  обрана   невипадково. Вона збігається з «Language Martyrs' Day», який    відзначається в Народній Республіці Бангладеш як день пам'яті про події   21  лютого 1952 року (коли держава ще була частиною Пакистану). У той   день  пакистанська поліція в місті Дакка (столиця Бангладеш) відкрила   вогонь по  студентах – учасниках демонстрації на захист своєї рідної   мови бенгалі, яку вони  вимагали визнати однією з державних мов у   східному Пакистані. Тоді загинуло  п’ять студентів, багато було   поранено.
  Акція була викликана  намаганням центральної влади   нав'язати бенгальцям єдину державну, але чужу для  них мову – урду. У   відповідь на вбивство населення регіону розпочало загальний  страйк.   Уряд розпочав репресії, але інші райони країни також підхопили естафету    боротьби. Врешті-решт, 7 травня 1954 року бенгальську мову визнано   другою  державною мовою Пакистану. Ще через два роки Установчі збори   прийняли  Конституцію країни, яка остаточно закріпила державний статус   бенгальської мови.  Ця перемога увійшла в історію людства як символ   перемоги права на спілкування  рідною мовою. 21 лютого було проголошене   Днем мучеників за рідну мову  («Language Martyrs 'Day») у 1956 році.

У   Міжнародний день  рідної мови всі мови визнаються рівними, тому що   кожна з них є унікальною живою  спадщиною, яке потрібно всіляко   оберігати, підтримувати й передавати з  покоління до покоління. Кроки зі   сприяння поширенню рідних мов спрямовані не  тільки на збереження   мовної різноманітності і багатомовної освіти, розвитку  більш повного   знайомства з культурними традиціями в усьому світі, але й  сприяють   зміцненню солідарності, яка базується на взаєморозумінні, толерантності    та діалозі.
  Міжнародний день  рідної мови спрямований, перш за   все, на захист умираючих мов. Це дуже важлива  і актуальна задача, тому   що, за статистикою, кожного місяця у світі зникають  приблизно дві мови.   Будь-який народ має свою власну неповторну культуру,  традиції, спосіб   життя, історію та мову. Зберегти мовну базу і великого народу,  і   нечисленної народності –важливе завдання для людства.

16   травня 2007 року  Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 61/266, у якій   проголосила 2008 рік  Міжнародним роком мов (International Year of   Languages), «визнаючи також, що справжня багатомовність сприяє єдності в  різноманітті та міжнародному взаєморозумінню». Також у цій резолюції  запропонувано «державам-членам,   системі  Організації Об'єднаних Націй і всім іншим відповідним   зацікавленим сторонам  розробити, підтримати і активізувати заходи,   націлені на сприяння повазі, а  також на заохочення і захист усіх мов   (особливо мов, що знаходяться на межі  зникнення), лінгвістичної   різноманітності і багатомовності».
  Ініціатива  Генасамблеї   стала успішною, і невдовзі було прийняте рішення 2010 рік  проголосити   Міжнародним роком в ім'я зближення культур (International Year for  the   Rapprochement of Cultures). Проведення Міжнародного дня рідної мови у   2011  році присвячено інформаційно-комунікаційним технологіям як засобу   збереження та  заохочення розвитку мов і лінгвістичної різноманітності, а   у 2012 році було  зроблено акцент на багатомовності в інтересах   інклюзивної освіти.

Мова є найсильнішим    інструментом збереження і розвитку нашого матеріального й духовного   спадку. Інколи  він під тиском глобалізації стає дуже вразливим. Згідно з   підготовленим ЮНЕСКО у  2009 році атласом мов світу, що знаходяться під   загрозою зникнення, за  період життя останніх трьох поколінь людей з 6   тисяч існуючих у світі мов уже  зникли більше 200, 538 перебувають у   критичному становищі, 502 мовам загрожує  серйозна небезпека, 651   знаходяться у небезпеці і 607 – у стані нестійкості.
  Наразі у   «зоні  ризику» перебувають мови невеликих етнокультурних груп, більшість   із яких  існувала до ХХ століття в умовах переважної ізоляції. Наразі   96% мов у світі використовує  тільки 4% населення. Причому 80%   африканських мов не мають писемності. На думку  фахівців, рідна мова   перебуває під загрозою зникнення, якщо в тому чи іншому  співтоваристві   її перестають вивчати більше 30% дітей. Мовознавці намагаються  не   втратити час і встигнути задокументувати те розмаїття мов, яке поки ще    зберігається. Для цього експерти ООН пропонують використовувати їх поряд   з  офіційними в шкільній освіті.
  На жаль, далеко не  завжди до   цієї поради дослуховуються. А в деяких ситуаціях для рятування мови  цей   метод є явно недостатнім. В атласі ЮНЕСКО зазначається, що існує 199   мов, кожною  з яких говорять менше 10 осіб, а кожною з інших 178 – від   10 до 50 осіб. Серед  нещодавно зниклих мов знаходяться менська (мова   жителів острова Мен), зникла зі  смертю Неда Маддрелла у 1974 році, аса в   Танзанії – зникла у 1976 році, убихська  (Туреччина) – зникла у 1992   році зі смертю Тевфіка Есенча, еякска (Аляска, США)  – зникла у 2008   році зі смертю Мері Сміт Джоунс.
  Робота, виконана  лінгвістами, що   взяли участь у створенні Атласу (більше 30 спеціалістів),  свідчить про   те, що зникнення мов спостерігається в усіх регіонах світу, у  самих   різних умовах економічного розвитку. Наприклад, у країнах Африки на    південь від Сахари, де розповсюджено приблизно 2тис. мов (а це близько   третини мов   світу!), принаймні, 10% із них можуть  зникнути вже в   наступні 100 років. Також стало зрозуміло, що такі країни, як  США,   Індія, Бразилія, Індонезія і Мексика, де особливо велика кількість    розмовних мов, одночасно знаходяться і в числі тих, де є найбільше число   мов,  що знаходяться під загрозою зникнення.
  Деякі зниклі мови    знаходяться у стані активного відродження. Серед них, наприклад,   корнська мова  (корнуельська) або сіші (Нова Каледонія). Уже згадувана   менська мова, останній  традиційний носій якої помер майже півстоліття   тому, завдяки вченим, які  встигли її задокументувати, і ентузіастам,   які стали вивчати менську поряд з  англійською, наразі також поступово   відроджується.

Фахівці підрахували,  що для   повноцінного виживання мови необхідно, щоб нею говорило щонайменше 100   000  людей. У всі часи мови зароджувалися, існували, потім вимирали,   нерідко навіть  не залишивши сліду. Але ніколи раніше вони не зникали   настільки швидко, як у 20  столітті. Об'єднання «племен» у державу   досягалося на шкоду мовам. Для єдності  країни було необхідно примусити   людей говорити однією мовою.
  Із виникненням  нових технологій   національним меншинам стало, з одного боку, легше домогтися  визнання   їхніх мов через широкі можливості, запису, трансляції та гнучкості    цифрових технологій. З іншої, інтернет вивів глобалізаційні процеси на   якісно  новий рівень, разом із цим забезпечивши на тривалий час   домінанту мови  англійської. Мова, не представлена сьогодні в глобальній   мережі, для сучасного комп’ютеризованого  світу, фактично «не існує».   81% сторінок в інтернеті написані англійською. Далі  з величезним   відставанням ідуть німецька і японська мови, кожна по 2%, потім    французька, іспанська і скандинавські, кожна по 1%. Усі інші, разом   узяті,  становлять приблизно 8% веб-сторінок. У таких умовах спеціалісти   ЮНЕСКО  створили спеціальний портал, який дозволяє національним   меншинам, що  перебувають у несприятливих умовах, дістати доступ до   освіти і знань людства. Він  надає допомогу країнам, які хочуть зберегти   своє культурне різноманіття,  забезпечуючи якісне вивчення мов   національних меншин.

Серед причин  зникнення мов   експерти ЮНЕСКО називають війни, депортації, міграцію, а також  мовне   змішування. Крім того, сучасні технології сприяють посиленому   домінуванню  окремих великих мов, наприклад англійської. Разом із   зникненням мови, зазначають  дослідники, втрачається і пов’язане з нею   культурне надбання: забуваються поетичні  твори, легенди, приказки,   жарти, пісні і т.ін.
  Одна із найбільш  багатомовних країн у світі –   Індія, де зафіксовано близько 1600 мов і  діалектів. Конституція країни   гарантує всім громадянам право «зберегти» їхні  мови, і всі етнічні та   релігійні меншини мають право на управління в навчальних  закладах. Але   насправді в державі існує певна мовна ієрархія. Малі мови знаходяться    під загрозою зникнення, будучи заміненими англійською, яка наразі   сприймається  як нейтральна, символ сучасності й гарного соціального   положення.
  Ще один приклад –  Російська Федерація. У 2009 році   ЮНЕСКО визнала 136 мов на території Росії такими,  що перебувають під   загрозою зникнення, і 20 уже визнані мертвими. Крім 20 зниклих  мов   (наприклад, айнської, югської), ще 22 знаходяться в критичному стані    (алеутська, терсько-саамська, ітельменська), 29 – у серйозній небезпеці   (нівхська,  чукотська, карельська). Під загрозою зникнення опинилися 49   мов, у тому числі  калмицька і удмуртська. Побоювання викликає стан 20   мов, у числі яких опинилися  чеченська, якутська і тувинська.

Українська   мова, упродовж  довгого часу не маючи опори в особі національної   держави, зазнавала значних  утисків. Це й нехтування нею польською   владою та місцевою аристократією за  часів Речі Посполитої, і політика   уряду Російської Імперії зі зведення її  статусу до «наречия» та   обмеження сфер ужитку (сумнозвісні Валуєвський циркуляр  та Емський   указ), і панування за радянських часів ідеї створення «єдиної    загальнонаціонального мови спілкування», яка призвела до зменшення   застосування  регіональних мов у СРСР. Утім, українська мова пройшла   через усі випробування  і, після створення незалежної держави,   знаходиться далеко поза «зоною ризику». За  результатами всеукраїнського   перепису населення 2002 року, 67,5% українських  громадян назвали   українську мову рідною.
  Проте, оскільки  Україна є   багатонаціональною державою, на її території існують мови, що    знаходяться під загрозою зникнення. За даними ЮНЕСКО, в Україні їх    нараховується 15. Серед них – караїмська, кримськотатарська, урумська,    русинська.
  Для кращого розуміння  мовної картини нашої держави слід зазначити, що існує кілька груп діалектів  української мови:
  - північно-західні  (поліські), що зародилися під впливом білоруської мови;
  - північно-східні  (слобожанські), що зародилися під впливом російської мови;
  - південно-західні  (подністровські, закарпатські, буковинські), що з'явилися під впливом польської  та словацької мов;
  - південно-східні  (придніпровські), що були взяті за основу літературної мови.
  Іноді окремими  спеціалістами північно-східні говори об'єднуються з   північно-західними і  називаються північне наріччя або   північноукраїнські діалекти. На основі  карпатських говірок Словаччини,   Польщі, України та Угорщини з'явилася  регіональна літературна мікромова   - русинська. На сході і півдні України, у  центральних областях багато   українців говорять на суміші української та  російської мов (на так   званому суржику), яка поєднує в основному українську  граматику й   фонетику зі змішаною російсько-українською лексикою.
  28 жовтня 1989   року  відповідно до Закону «Про мови в Українській РСР» українська мова   набула  статусу державної. Він був закріплений у ст..10 Конституції   України: «Державною мовою в Україні є українська».  З   отриманням нашої держави незалежності розпочався поступовий процес   мовного  відродження. Цьому сприяло як конституційне закріплення   державності української  мови, так і здійснення урядових заходів,   спрямованих на піднесення ролі й  авторитету української мови в   суспільному житті країни.
  Для України, як для  багатонаціональної   (більше 130 етносів та корінних народів) і полікультурної  держави   (більше 30% населення – а це понад 15 мільйонів осіб – належить до    національних та мовних меншин), Міжнародний день рідної мови є одним з    найважливіших і необхідних соціокультурних свят. Одночасно з цим, він   відзначається  як день рідної для української мови.