I знову про козацтво

Українська історія знає багато прикладів масових порушень народу заради поліпшення умов свого існування. Але внутрішні i зовнiшнi  чинники завжди зводили результати цих зрушень нанівець, та навіть погіршували життя простого люду. Як приклад, повстання під проводом Семена Палія, Григорія Лободи; Кіндрата Булавіна, Коліївщина. Та й свободи, здобуті під час національно-визвольної війни Богдана Хмельницького, були зрештою тимчасовими, а так звана Гетьманщина, роздерта поміж Московією та Речею Посполитою, проіснувала всього кілька десятків років, захлинувшись у крові постійних війн і внутрішніх усобиць. Останній оплот слави українського козацтва - Запорозька Січ наклала головою останньою, в 1775 році, після чого почалося закріпачення селянства.

Але вільнолюбний козацький дух, що постійно живе в генах українського народу, знову збунтувався в 1917 році, заявивши про себе під час громадянської війни. Це про нього сказав у своєму вірші І.Я. Франко «Вічний революціонер»: «Дух, що тіло рве до бою, рве на поступ, щастя й волю, він живий, він ще не вмер».

Історично склалося, що в Україні на протязі кількох сторіч існували два види козацтва: січове і реєстрове. Січове відносилося до Запорозької Січі і було ні від кого не залежним. Реєстрове, згідно сфер впливу, поділялося на реєстровиків Лівобережної України, які матеріально забезпечувалися урядом Росії, та реєстровиків Правобережної України, підконтрольних Речі Посполитій, тобто Польщі. За часів здобуття Україною незалежності, як шана до пращурів і повага до славного козацького минулого нашої держави, почалося відродження і козацтва. Як і раніше, козацтво сучасності неоднорідне і поділяється на Українське реєстрове козацтво й Українське козацтво, а ще Азовське і Чорноморське. Останні три є спадкоємцями колишнього січового. Змінилися часи, змінилися й пріоритети. Функції козацтва сучасності - відбудовчі. Не виключена можливість, що воно стане носієм нової державної ідеологи, якої сьогодні так бракує. Особливу увагу треба приділяти молодому поколінню, виховуючи в ньому любов до держави, гордість за неї, її славне минуле, мову, культуру. Від нас, дорослих, залежить, кого ми виховаємо. І пам'ятаймо, вітчизняна культура та ідеологія на чужій мові не створюються.

Приємне враження викликає Окремий Єнакіївський козацький курінь. Створений відносно недавно, він уже голосно заявляє про себе. Планомірна робота й активна участь у суспільному житті міста, жорстка внутрішня дисципліна поступово завойовують довіру до цього незвичного громадського утворення. Участь в охороні громадського порядку, боротьба з браконьєрством, охорона підприємств, організація і проведення культурно-масових заходів - ось основні сфери діяльності козацького куреня. Окрім цього, зустрічі з учнями навчальних закладів, створення музею старожитностей українського села в середній школі № 38. Невдовзі для громадян міста гостинно відчинить двері безкоштовна громадська юридична консультація.

Але найбільше вражають плани керівництва куреня побудувати на козацькій земельній ділянці, з умовною назвою «Козацька станиця», етнічний парк, де буде відтворено українське козацьке село XVI - XVII сторіч з побутовими речами тогочасся. Сільська кузня, вітровий млин за стародавніми кресленнями, стайні для коней, музей козацької слави і навіть капличка для богослужінь наповнять козацьку станицю присмаком старовини, культури наших пращурів. І лише автономна вітрова електростанція нагадуватиме про сучасність.

Планується започаткувати відродження ковальського та гончарного ремесел. Одночасно проводиться пошук обдарованих хлопців для навчання... кобзарському мистецтву. Останнє, як на мене, вершина задуму.

Керівництво куреня плекає мрію, що колись до етнічного парку проляжуть туристичні маршрути, бо такий парк буде єдиним у Кальміуській паланці.

Величну і в той же час майже непосильну ношу звалили собі на плечі козаки Єнакієвого, але особисто знаючи Гетьмана Українського козацтва М.М. Пантелюка, впевнений, що і він, а з ним і козацтво всієї Кальміуської паланки долучаться до реалізації цього нечуваного для нашого регіону проекту, й етнічний парк буде дитям спільним.

Хочеться побажати козакам Єнакієвого здійснення їх задумів на благо людей. Вони того варті.

Василь ЧУБЕНКО