Чубенко Василь ***
Я розчленований живу
На страх, агонію і пам'ять:
Мені ввижається, не там я,
Де мав би бути наяву. Що вже нема, нема, нема
І ні мене, ні України,
А два коханих моїх сина
Втекли від мене крадькома. Втекли. Нахабно. Через гріх.
Пішли дорогою кружною,
Затято цвінькнувши чужою
З акцентом пращурів своїх. Картаю, рву єства бар'єр:
- Що ж передав своїм синам я?..
І ледь вгамовуюсь: — Хоч пам'ять -
Чийого роду вони є.
| 
