Чубенко Василь

Це у мене, мабуть, вiд природи.
  З молоком материнським ввiбрав
  Вiдчуття, що я родом з народу,
  Що без нього я просто жебрак.

  Мамо, стань на крило, в пелюшки загорни нашу  долю,
  Поцілунком зітри з неї сиву печаль.

  Женуть корів. Над чередою пил.
  Останній промінь борсається в сині,

  В степах донецьких, між байраків,
  Увитих порістом шипшини,

Доле, доле моя чорним горечком згорена,
  Де твої солов'ї і зозулі твої?

  Календар обдурив, бо на ньому вже квітень,
  А надворі хурделиця, хуга і мла...

Непевний час, незрозумілий...
  Усе розхитано навкруг.

  Немає дорожчого в світі за волю,
  Все інше — то рабство, а отже, ярмо.

  Заглянь у пам'ять, хто ми і чиї -
  Там корінь наш у пестощах Начала.

  До тебе йду, народе мій,
  До тебе серцем чистим лину.

  Мово рідная моя.
  Мово солов'їна,
  Чом держави немовля
  Пестиш попід тином?

У сусіди мого повен двір дітвори,
  На моїм — сонна тиша і спокій.

  З давніх-давен, від Сварога і Велеса
  Всіх поколінь матері

  Мій голос і не тенор, і не бас,
  Його звучання — в поетичнім слові.

  Невдоволеність собою...
  Хто вона, куди потягне?

  Гортає серпень календар...
  Уже й на осінь повернуло.

  Самотня, змерзла, немічна
  Йшла мова в ранній час:

  Сізіфів труд - втікати з пекла дум,
  Коли ти зрісся з ними воєдино,
  Тому пробач нещасного, Вкраїно,
  На схилі літ з повинною іду.

Я розчленований живу
  На страх, агонію і пам'ять:

  Десь пішло швидконоге дитинство моє,
  Мовчки юнь кароока прощально кивнула.

  Там, де в чистому полі трава шелестить,
  Де ночами на небі тирлуються зорі,

  Поету  А.Кравченку
  Ледь жевріє під попелом вогонь,

  Вечір тихо пішов, похлипнувшись образою,

  Я якраз обтирав з тебе срібну росу.

  Очерета... Очерета...
  Під сонцем сяє річки плесо...

Поету  С.Жуковському
  Вечірній час, сусідський двір,
  Я залюбки рубаю дрова,
  В дворі хазяйка чорноброва
  На мене нишком кида зір.