Ефендієва Ліна

  Літа мої, літа, я ще не з вами,
  Душа леліє барвами весни,
  У дзеркалі не я — обличчя мами
  І розталь не моєї сивини.

  Ставлю Дідуха на покуть,
  Слава Велесу і Славі!

  Вклоняйтеся землі, мої сини!
  Плекайте долю власними руками
  І пам'ятайте, врода - від весни,
  Любов до праці - то у вас від мами.

  Сновійнітсь місяця люблю,
  Люблю світанки волошкові
  І гострий перчик в добрім слові,
  І часничок, і сіль люблю.

  У місто дорога мене привела із села,
  Там досі хрестини мої пам'ятає долівка.

  Я не чародійниця
  І не лиходійниця,
  На вірші поставили
  Охоронці-янголи.

У кожного доля і сила, і воля своя,
  Приходим у світ розв'язати любові задачу,
  Бо в серці з дитинства палає ранкова зоря
  І що б не казали - таланти у кожному бачу.

  Як воно мені болить.
  Де не гляну — скрізь руїни
  Цить, вельможна владо, цить-
  Під ногами хлопчик спить -
  Цвіт майбутній України.

  Навколо мене тіньовий вертеп.
  Лисиці брешуть, гомонять папуги,
  Сміються блазні, навіть дух отерп,
  Перед очима смуги, білі смуги.

  Будуються свічки із мармуру й граніту...
  Коли руїни скрізь — свічки навіщо нам?