Сізіфів труд - втікати з пекла дум,
Коли ти зрісся з ними воєдино,
Тому пробач нещасного, Вкраїно,
На схилі літ з повинною іду.
Пробач мені єства мого тепло,
Що, як свої, сприймав твої образи,
Що не помер за тебе я ні разу,
Тоді як стільки люду полягло. Я просто жив зі стогоном в очах,
З надривом дихав, скорчившись од болю,
І вів тебе з концтабору на волю,
Щоб остаточно День твій не зачах. Аби ніхто, ніколи і ніяк
Не смів тобі щемити сутність Слова,
Аби не стала падчеркою знову —
Була сама собою, не чиясь.
| 
