Чубенко Василь У сусіди мого повен двір дітвори,
На моїм — сонна тиша і спокій.
Розлетілися дітки, діждавшись пори,
Розлетілись мої кароокі. У безсонні ночей чорна тінь самоти...
Хто ще здатен придумати гірше?
І хапаєшся серцем, як п'яний за тин,
За рядки загорьованих віршів. В них разками нанизуєш муку зі слів.
Що поставити, крапку чи кому?
На душі порожнеча, лиш вдавлений слід.
Затвердіє, як спомин по комусь.
| 
