Чубенко Василь Там, де в чистому полі трава шелестить,
Де ночами на небі тирлуються зорі,
В ковиловім дитинстві хатина стоїть,
Затуманених літ моїх радість і горе. В ній давно вже завмер срібний сміх дітвори,
Соловейко від смутку садочок покинув,
Лише сивий колодязь, сумний від жури,
Тоскно дивиться в небо, скарлючивши спину. Мов сльоза мерехтить на цямрині рудій,
Мов за поміччю руки до мене простерла.
І жахаюся думки: — То скільки ж тоді
Накопичено болю у вимерлих селах?
| 
