Будуються свічки із мармуру й граніту... Коли руїни скрізь — свічки навіщо нам? Цар каже про народ, а думає про свиту, Тож нація його з бідою сам на сам.
Мене не треба вчить тому, що змалку знаю, Багато у душі родимих чорних плям. То спадок вічний мій, його я не ховаю, Його, як і мені, онукам передам.
Так боляче мені, коли гендлюють горем, Коли з державних уст летять пусті слова. Я — свічка у вікні за всі голодомори І кров моя, і плоть — історія жива!
