Радьков Дмитро
Вздовж відталих доріг,
під тинами й парканами
стогін пухлих людей,
душ обірваний крик:
— Боже наш, покарай
найлютішою карою
всіх, хто нас
на ці муки прирік!
Хліба стало б у нас
і до літа, й до осені,
і були б
наші скривджені діти живі.
Тож навіщо тобі
всюди трупи покосами
і простори пусті польові?.. Та ні звуку з небес,
в клоччя хмар запроваджених,
вже й вогонь
в печах хат опустілих зачах.
Тільки стогін глухий
пограбованих, зраджених...
...І бенкетний розгул
десь в ночах.
| 
