Радьков Дмитро Це ж стільки століть, Україно,
пройшло, пронеслось над тобою!
Але ж не знайшлось ні хвилини
для щастя твого і спокою. Зневажена, шрамами вкрита.
Сибірські болота, конвої...
Як серце твоє, моя рідна,
не згасло від муки такої? Ще круки відгострюють кігті,
щоб душу твою шматувати.
Не здумай від ворога бігти
З своєї відвічної хати. Є в тебе відвага і сила,
стань фронтом: уже не убити.
Бог дав недарма тобі крила —
лети по найвищій орбіті!
| 
