Радьков Дмитро Я так багато друзів мав,
та геть з дитинства втратив віру:
тих тридцять третій доконав,
ті не вернулися з Сибіру.
Одні такі малі були,
що ще й того не розуміли,
чому їм хліба не дали,
куди батьків від них поділи.
А тих, що встигли підрости,
під час фашистської навали
без зброї гнали в бій кати,
щоб там снаряди розірвали.
Нема у мене друзів тих,
й нестерпно рве скорбота груди...
Ні, і на світі тім за них.
прощення хижакам не буде!
| 
