Радьков Дмитро Казкове диво коло річки, ранкові роси лугові. Любив я, знявши черевички, гасать босоніж по траві. Сюди від батьківського двору всього один прудкий розгін — і ось мені вже з осокора пташок струмиться передзвін. Ллє сонце промені барвисті, не надивитись, як джмелі літають по квітках басисті й п'ють мед, ніскілечки не злі. По той бік річки — берег в кручах: туди з хлудиною в руці не раз я через міст скрипучий шукати бігав кремінці. Дарив їх гратися дівчаткам, бо так блищали, ніби скло... Та ні, це тільки на початку пори дитячої було. Рвонув ту казку смерч щосили й шпурнув, як в прірву, в сніговій... Лиш дріт колючий і могили відтоді в пам'яті моїй.
|