Радьков Дмитро Додому, додому, чекаю привіту.
Яка в серці радість, яке відчуття!
Як довго блукав я по білому світу
і ось повернувся в минуле буття. Тут в мій лексикон по словечку з колиски
батьки задоволено вносили вклад.
Тепер всі говорять лише по-російськи,
та, мабуть, і все на російський тут лад. На ріднім подвір'ї одні каменюки,
ні озера більш, а ні сад не шумить.
Злетілись чужинці хто звідки, мов круки,
й на плані переднім будують доми. Іду собі далі. Чи ява, чи сниться?
Он зрублені клени, он хата глуха...
Співає і плаче назустріч синиця,
над луками гірко пряде пустельга. Я ж тут народився, це ж тут батьківщина!
І в серці зростають тривога і біль,
немовби хтось каже: чужа ти людина,
отож і паняй поскоріше звідсіль!
| 
