Радьков Дмитро Вночі
Чорне небо, без зірок,
ніч вляглась в глибінь високу.
Де бугор, а де ярок —
й на землі не видно оку.
Ні промінчика ніде,
тиша повна остороги.
Як хто їде або йде,
чи ж не зіб'ється з дороги?
Тільки пам'яті моїй
чим густіша тьма кімнати,
тим видніше по німій,
по страшній землі блукати.
Баче все, що в біль ввійшло:
псів, хуртечі, залізниці,
в голод вимерле село,
і в'язниці, скрізь в'язниці.
| 
