Радьков Дмитро Пам'яті брата Все відібрали: хату й одяг, вітчизну й сонце золоте, й загнали в край, де на болотах лиш споконвічний ліс росте. Згадав тоді лиш кат про нього, коли війна ввірвалась в дім: рішив здобути перемогу життям його, а не своїм. Він йшов крізь вибухи й засади, курок на зводі, в ціль багнет, все ту ж команду чув іззаду: «Куркуль, злодюга, уперед!» Котився бій назад і гримав. Йому б посмертні ордени, але не він і їх отримав, дістались не йому вони. Одержав їх, ті нагороди, його недолі лютий кат за те, що у страшні знегоди погнав на смерть його з-за ґрат.
|