Радьков Дмитро
Як нас розлучали з батьками?
Їх — геть за колючі дроти,
а ти заливайся сльозами,
шукай у людей доброти.
Як нас із домів виганяли?
З'явились харцизи - і все.
Лиш рейки і знали та шпали,
куди з нами поїзд повзе. Як нас катували за мову,
що входить з колиски в життя?
Хватали за слово — і знову
везли у сніги, в небуття. Печора, Чукотка, Хібіни,
мороз — на вустах ніби гать.
Чи є де краї, Україно,
де діти твої не лежать?! Замучені, втоплені, вбиті
під галас хуртеч і вітрів,
зариті чи снігом прикриті...
Ні дат, ні імен, ні хрестів.
| 
