Ефендієва Ліна Навколо мене тіньовий вертеп.
Лисиці брешуть, гомонять папуги,
Сміються блазні, навіть дух отерп,
Перед очима смуги, білі смуги. Вирує часу течія швидка,
Так сиро, сіро, а «згори» повчають:
«Роби, як ми, хіба ж ти не така,
І матимеш на бубличок до чаю...» Та я з дитинства пестила мету
Усе життя овиднювати сутність,
По тіні визначаю висоту
І велич, і державність, і могутність
| 
